Про громаду

До складу громади входять:

село Пасічна, село Букове, село Постоята, село Соколовиця;

селище міського типу Битків;

село Пнів, село Білозорина, село Мозолівка;

село Зелена, село Черник, село Максимець.

Адміністративний центр громади – село Пасічна

Сільський голова: Гунда Андрій Олексійович.

Секретар ради: Крицький Андрій Васильович.

Заступники сільського голови з питань діяльності виконавчих органів: Ганиш Ольга Іванівна, Крошков Володимир Юрійович, Юрчило Тарас Миронович.

Старости: Гладиш Василь Миколайович (с. Пнів, с. Білозорина, с. Мозолівка); Юрчилюк Олег Васильович (смт. Битків); Осташук Василь Михайлович (с. Зелена, с. Черник, с. Максимець).

Кількість депутатів ради: 26.

Кількість членів виконавчого комітету: 26.

Площа громади: 424.5 км²; Чисельність населення громади: 20920 чол.

Адреса знаходження Пасічнянської сільської ради: вул. Софії Галечко, буд. 127, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78432.

Пасічна

Па́січна — центр сільської ради. Лежить на річці Бистриці Надвірнянській за 13 км від районного центру Надвірна і за 15 км від залізничної станції Надвірна. Через село проходить автодорога Надвірна — Бистриця.

Найвищою горою села є гора Бзовач, висота якої становить 975 метрів. Через Пасічну протікає багато потоків, які впадають у Бистрицю Надвірнянську. Найбільші з них Бухтівець, Розтока, Чорчин. На Розтоці розташований однойменні водоспади Розтока (4 м) і Розтока нижній (1,5 м), а на Бухтівці — Бухтівецько-Бистрицький (3 м), Бухтівецький верхній (3,5 м) та Бухтівецький (8 м) водоспади. Останній у 1972 році взято під охорону як гідрологічну пам’ятку природи місцевого значення. Поряд з ним розташований Крапельковий водоспад (10 м), а на відстані приблизно 1,5 км — водоспад Дзвінка (5,7 м).

Село Пасічна лежить в Скибовій зоні складчастої області Українських Карпат. До цієї зони приурочені місцеві родовища нафти, газу, залізної руди, скляних пісків, сірих вапняків, вапнистих пісковиків.

Пасічна розташована на території Галицької Гуцульщини.

Назва села походить від слова «пасіка». В минулому люди вирубували ліси, спалювали їх і на тому місці будували хати. Ці місця називалися «пасіки». Інша версія така, що місцеві жителі займалися бджільництвом, вивозили у ліси вулики, і звідси пішла назва.

В селі добувають природний газ. На території села також розміщено три механічні кар’єри. Вони виробляють вапно, бутовий камінь, щебінь, пісок, холодний асфальт, гравій, мармурові крихти, грубоколоту шашку, вапняковий камінь. У Пасічній є також 2 лісництва (Пасічнянське і Бухтівецьке), які входять до Надвірнянського держлісгоспу.

Територія Пасічної переважно розміщена по хребтах Українських Карпат. Пасічна межує з селами Пнів і Зелена. Село поділено на присілки(Постоята, Розтока, Підкливи, Поле, Козарки, Майдан, Верхня та Нижня Криминоси (Креминоси), Горішнянка (Струкалєнка) та інші).

На території села зареєстровані три греко-католицькі церкви: УГКЦ «Святої Параскеви», отець Олег Гуляк, УГКЦ «Петра і Павла», отець Олег Гуляк, УГКЦ «Пресвятої Трійці» (Постоята), отець Олексій Градюк.

Перша письмова згадка про село належить до 1648–1654 років.

З 1860 року в Пасічній розпочинається видобуток нафти.

У 1930-х на території села знаходиться табір армії Польської республіки

В 1963 році став до ладу Пасічнянський газовий промисел. В 70-х роках було створено управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз», яке експлуатує 11 газоконденсатних родовищ. З 1999 року Пасічнянський промисел підпорядковано газопромисловому управлінню «Львівгазвидобування». З 1970 році Пасічнянський нафтопромисел став цехом НГВУ «Надвірнанафтогаз». Внаслідок глибокого буріння у 1970 році започатковано Пасічнянське родовище.

У Пасічній народилися:

• державний і політичний діяч Михайло Цимбалюк.

Поховані:

• Софія Галечко — перша українська жінка-офіцер (хорунжа УСС).

Пнів

Пнів — село Надвірнянського району Івано-Франківської області. За площею та кількістю населення Пнів є одним із найбільших сіл району. Розташоване вздовж автодороги Надвірна — Бистриця, за 2 км від районного центру. З північного заходу село омиває річка Бистриця Надвірнянська.

Вперше згадується Пнів в історичних джерелах 1482 року.

Назва села пов’язана з тим, що поселення виникло на місці, де було вирубано ліс в результаті загарбання Галицької Русі в середині ХІV століття, тобто на «пнях». Це місце отримало назву «Пнів’я». Польський король щедро роздавав ці землі шляхті.

Село славиться не тільки своєю співочою назвою, але й своїм Пнівським замком, який розташований недалеко від м. Надвірна, навпроти Страгори (гори Стрибога)…

Щодо назви села то одні «знавці» стверджують, що на території села був ліс, який вирубали, його пні було викорчувано, і на їхньому місці з’явилося поселення. Звідси й назва — «Пнів».

Інші вважають, що під час так званої татаро-монгольської навали, коли завойовники зайшли в ліс, який нібито ріс на території села, був завчасно підпиляний, а коли зайшли завойовники, то їх було знищено звалюванням дерев. Після цього пні дерев були викорчувані, а на їхньому місці утворилося поселення, яке назвали «Пнів».

Третя версія походження назви села, була більш реальною. У давнину наші Пращури казали: «йду до пнів», тобто «йду до бджіл» до вуликів, що знаходилися в пнях дуба.

Згадується 18 листопада 1454 року в книгах галицького суду.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 3 лани (близько 75 га), 1 лан орендував Іванко^[2].

На початку XV ст. Пнів належав шляхтичеві Іванові з Цуцилова. Але пізніше з невідомих причин він продав половину свого маєтку в Пневі Павлу Куропатві.

В другій половині XVI ст. тут збудовано Пнівський замок. Відомі напади селян на замок у 1621 та в 1648 pp., коли ним оволоділи повстанці Семена Височана. Руїни замку збереглися до наших днів.

На території села зареєстрована греко-католицька церква «Непорочного Зачаття Діви Марії», адміністратор храму — отець Микола Костик, сотрудник — о. Ярослав Онуфрак.

Відомі Люди:

• Микола Лавринович — селянин, посол Галицького сейму 1-го, 2-го скликань.
• Нагірняк Василь — діяч РУРП, делегат Української Національної Ради ЗУНР, представляв Надвірнянський повіт; прислуговував священикам (дяк).
• Іван Петрович Федорак — командир сотні УПА «Гуцули».
• Головченко Юрій Петрович (1978—2017) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни

Битків

Би́тків — селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області, за 12 км на захід від залізничної станції Надвірна.

Вперше у письмових джерелах згадується у 1390 році як Будково. З часом Будково під впливом латинізації та полонізації змінилося на сучасну назву — Битків.

В 1829 році в Биткові проживало 1299 осіб, а вже 1887 році населення села зросло до 1400 осіб.

При церкві діяла школа. Відомості про це є в церковній книзі за 1850 рік, але, невідомо хто був першим вчителем і скільки дітей навчалося.

Битків  став відомий з другої половини XVIII ст. У 80-х роках XIX ст. в Биткові розпочинається розробка нафтових родовищ. В цей час сюди приїжджали представники французьких капіталістів, які орендували нафтоносні ділянки землі.

1 квітня 1923 р. розпорядженням Ради Міністрів Польщі гміна Битків вилучена з Богородчанського повіту і включена до Надвірнянського.

На 01.01.1939 р. в Биткові проживало 4600 мешканців: 3020 українців, 1500 поляків (прибули в 1920-х роках на нафтопромисли, проживали в присілку «Копальня»), 40 євреїв і 40 німців).

В околицях Биткова є родовища нафти і природного газу. Газоліновий завод і нафтові промисли давно ліквідовано.

На території селища зареєстровані три греко-католицькі церкви: «Успіння Пресвятої Діви Марії», «Великомучениці Варвари» — отець Володимир Чорноокий, та «Святого Йосафата», отець Андрій Будзак. Також при церкві «Успіння Пресвятої Діви Марії» діє молодіжна християнська організація «Первоцвіт» (керівник о. Володимир Чорноокий).

У Биткові народилися:

• Петро Бенюк — український актор
• Богдан Бенюк — український актор
• Іоан (Бойчук) (в миру Василь Іванович Бойчук) — єпископ Коломийський і Косівський УПЦ КП.
• Микола Гобдич — український хоровий диригент
• Роман Максимюк — український футболіст
• Михайло Максим’юк — історик-краєзнавець
• Томашик Василь Миколайович — професор, доктор хімічних наук, учений НАН України.

Зелена

Зелена — село Надвірнянського району Івано-Франківської області, на Гуцульщині. Розташоване на віддалі 20 км від районного центру, до залізничної станції Надвірна — 22 км. Через село проходить автодорога Надвірна — Бистриця.

На території Зеленої розташовано 5 лісництв (Зеленське, Довбушанське, Хрипелівське, Черниківське і Максимецьке).

На південний схід від села розташований водоспад Кудринець.

Село відоме з першої половини XVIII ст., коли жителі Зеленої брали участь в опришківському русі. Тут у 1739 році побував Олекса Довбуш.

Також село було центром повстанської боротьби у 40-50-х роках ХХ сторіччя. За даними облуправління МГБ у Надвірнянському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Пнів і Зелена.

На території села зареєстровані греко-католицькі церкви «Святого Дмитрія» (отці Василь Івасишин, Володимир Андрусяк) та «Зіслання Святого Духа» (отець Володимир Андрусяк).

У селі Зелена народилися:

• Лука Михайлович Гринішак (псевдо: «Довбуш»; 1917) — сотник УПА, командир куреня «Бескид» ВО-4 «Говерла», Надвірнянський надрайонний провідник ОУН (1949—1950), Лицар Бронзового Хреста бойової заслуги.
• Михайло Зеленчук (1924—2013) — голова всеукраїнського братства ОУН-УПА.
• Ганна Попович «Рожа» (29 травня 1925 — 12 березня 2015) — легендарна зв’язкова-машиністка надрайонового проводу ОУН.

Поблизу села Зелена загинувМикола Твердохліб (псевдо: Грім, Музика, Петро) (* 1911, с. Петрилів, Тлумацький район, Івано-Франківська область — † 17 травня 1954, поблизу с. Зелена, Надвірнянський район, Івано-Франківська область) — полковник УПА, командир ВО-4 «Говерля».